Для батьків

Батьківські збори. 

Тема: Умови успішного виховання дітей у сім’ї

Збори-лекцiя

1. Сiм‘я — мiцний i дружний колектив. 

2. Здоровий сiмейний мiкроклімат. 

3. Довiр‘я у вихованні. 

4. Ставлення до найстарших членiв родини. 

5. Єдність вимог всiх дорослих у ставленнi до дiтей.



    Виховання  дiтей  у  сiм’ї  має  в  бiльшостi  випадкiв  суб’єктивний  характер  i  залежить  вiд  рiвня  моральностi  i  культури  батькiв,  їх  життєвих  планiв,  iдеалiв,  вчинкiв,  сiмейних  традицiй  тощо.  Загальновiдомо,  що  сiм’я  може сприяти всебiчному розвитку особистостi або гальмувати його.
     Загальну  для  всiх  формулу  успiшного  виховання  дiтей  у  сiм’ї  дати  не  можна. Сьогоднi ми  поведемо  розмову  про  основнi  умови  виховання  учнів, якi  можуть  бути  використанi  в  кожнiй  конкретнiй  сiм’ї  з  врахуванням  її особливостей.
    У народi кажуть, що гарна та сім’я, де виростають гарні діти. Адже врештi - решт  долю  дiтей  визначають  не  нашi  прекраснi  поривання,  мрії,  слова, а  загальний  мiкроклiмат  сiмейного  життя,  його  тональність,  загальна спрямованiсть.  Часто  можна  почути:  «Дивiться,  нiяких  спецiальних  цiлей сiм’я не ставила, а дiти виросли прекраснi». Гадаємо, що нiчого випадкового 
тут немає. Мабуть, батьки жили не заради дiтей або заради себе, а жили всі разом цілеспрямованим  і  радісним  життям  маленького  колективу,  де  всі люблять  один  одного,  нiкому  нiхто  не  зобов’язаний,  де  панує  атмосфера взаємодопомоги,  тепла,  справжньої  турботи.  Це i  є  по-справжньому  добрий педагогiчний  клiмат.  Дiти,  якi  ростуть  у  таких  сім’ях,  не  помiчають  свого щастя,  як  повітря,  яким  дихають.  Вони  природно  гарно  розвиваються, живуть  своїм  багатобарвним  життям,  скороминучими  бажаннями  i  мрiями. 
Їх  розмови  щирi,  а  смiх  веселий  i  дзвiнкий.  Як  писав  видатний  педагог К.Д.Ушинський,  до  глибокої  старостi  залишаються  у  нас  якiсь  задушевнi зв’язки з тiєю сiм’єю, з якої ми вийшли. Нам якось навіть важко уявити собi, що цi зв’язки уже розiрванi назавжди.
    Звичайно,  добрi  сiмейнi  взаємини  не  виключають  розбiжностей  думок,  суперечок. Але в дружнiй сiм’ї їх розв’язують без роздратувань, приниження людської гiдностi, за будь-яких обставин тут не буде крику, взаємних образ, люди  поважатимуть  думку  одне  одного,  цiнуватимуть  авторитет  батька  й матерi, дiдуся i бабусi.
     Однiєю  з  умов  успiшного  сiмейного  виховання  є  довiр’я  до  дiтей,  надання  їм  самостiйностi.  Якщо  малюк  бачить,  що  дорослi  вiрять  в  його  сили, чеснiсть, доброту, поряднiсть, вiрять в те, що вiн зможе перебороти труднощi в  навчаннi,  виправити  поведiнку,  то  це  довiр’я  окрилює  його,  вселяє впевненiсть у своїх силах, породжує бажання стати кращим.
     Для прикладу хочу порiвняти такi двi ситуацiї. Однiй дитинi мама каже: "Ти уже  навчився  самостiйно  контролювати  час,  тому  можеш  сам  стежити  за виконанням  режиму  дня.  Я  впевнена,  що  все  буде  добре:  i  уроки  зробиш, i  погуляти  встигнеш.  Нагодуй  i  пограйся  з  сестричкою.  Я  тобi  повнiстю довiряю”. В iншiй сiм’ї мати сварить сина за те, що вiн довго гуляв на вулицi, в  той  час,  коли  давно  пора  виконувати  домашнi  завдання:  "Знову  ти  довго гуляв. Тобi говори-не говори — як в стiну горохом, нiчого не допомагає. Хiба таким можна довіряти?»
      Звичайно,  в  першому  випадку  у  дитини  пiдвищується  почуття вiдповiдальностi  за  свої  справи.  В  другому  —  недовiр’я  може  озлобити дитину,  викликати  впертiсть,  небажання  стати  чемною.  Часто  в  таких випадках малюку хочеться зробити щось на зло дорослим. Та найстрашнiше, мабуть, те, що дитина сама опускає руки: «У мене i так нiчого не вийде».
     Помиляються  тi  батьки,  котрi  постiйно  в  приклад  своїм  дiтям  ставлять  їх ровесникiв  (добре  вчиться,  гарно  поводиться).  Це  озлоблює малюка. Краще проявити  впевненiсть:  "Я  вiрю,  що  завтра  в  тебе  вийде  краще.  Подивись  i порiвняй, як ти написав вчора і наскiльки акуратнiше сьогоднi”. Таке довiр’я, як  правило,  пiдтягує  дитину,  сприяє  самовихованню,  самовдосконаленню. Вiдвертi, довiрливi стосунки мiж батьками i дiтьми роблять мiкроклiмат сiм’ї найбiльш благополучним.
     Характеризуючи  умови  успiшного  виховання  дiтей,  не  можна  забувати  про  чуйне ставлення до найстарших членiв родини — бабусi й дiдуся. Нерiдко  в  сім’ях  з  легкої  руки  деяких  молодих  батькiв  вкорiнюється  зневажливе  ставлення  до  думок,  порад  дiдусiв i  бабусь.  А  вони ж  пройшли великий  життєвий  шлях,  зробили  багато  для  країни  i  для  нас  особисто. 
       Важко уявити, як ранять їх такi грубi реплiки: "Що ви розумiєте?”, "Хто вас запитує? та iн.
       Нерiдко  чуєш  вiд  батькiв:  «Ви  не  знаєте,  який  у  нашої  бабусi  важкий характер.  Вона  нам  тільки  заважає  виховувати  дiтей”.  У  таких  випадках, мабуть,  треба  і  до  себе  бути  критичним.  Може  й  вам  тепер  не  вистачає витримки. Адже був час, коли бабуся була конче потрiбна i тодi не заважала.  Спробуйте  пiдрахувати,  скiльки  щоденних  турбот  припадає  на  долю тих  стареньких  людей,  якi  «нiчого  не  роблять»,  а  тiльки  доглядають  за домiвкою.  Деякi  батьки  повнiстю  перекладають  на  них  виховання  своїх дiтей. Бабусi (особливо в мiстах) супроводжують першокласникiв до школи, зустрiчають  пiсля  урокiв  (та  ще  й  несуть  портфелi,  бо  дiти  перевтомленi уроками),  годують,  стежать,  як  малюк  виконує  уроки,  готують  вечерю. 
       Численним  i  складним  справам  немає  кiнця.  Ви  ж  на  роботi  спокiйно  працюєте, бо впевненi, що вдома все гаразд. То, можливо, варто критичнiше поставитися до своїх висновкiв про бабусину працю. У молодi роки ми мало замислюємось  над  власною  старiстю,  та  нам  i  важко  це  уявити.  В  одному можна  бути  впевненим:  якщо  змалку  дитина  вiдчуватиме,  з  якою  повагою, чуйнiстю  ви  ставитесь  до  своїх  батькiв,  це  обов’язково  позначиться  i  на ставленнi до вас у зрiлi роки.
      У дитячої письменницi В. Осєєвої є мудре оповiдання "Бабуся”. Послухайте 
уривок з нього:
     "Прийшов до Бориса товарищ. Товарищ сказав:
—Здрастуйте,бабусю!
Борис весело пiдштовхнув його лiктем:
— Ходiм, ходiм! Можеш з нею не вiтатися. Вона вже стара старушенцiя.
Бабуся обсмикнула кофту, поправила хустку i тихо поворушила губами:
-        Образити, що вдарити, приголубити — треба слова шукати. 
А в сусiднiй кiмнатi товариш казав Борису:
-        А з нашою бабусею завжди вiтаються. І свої i чужi. Вона у нас головна.
— Як це — головна? — зацiкавився Борис.
— Ну, старенька ... всiх зростила. Її не можна кривдити. А чого ж ти зi  своєю так? Гляди, батько прочухана дасть за це.
— Не дасть, — насупився Борис. — Вiн сам з нею не вiтається.
Товариш похитав головою:
— Дивно! Тепер старих усi поважають ... От в одних у нашому дворi дiдусевi  погано жилося, так йому тепер вони платять. Суд ухвалив. А соромно ж як  перед усiма, жах!
-        Та ми свою бабу не кривдимо, — зашарiвся Борис. — Вона у нас ... сита  i здорова.
Прощаючись з товаришем, Борис затримав його бiля дверей.
— Бабо, — нетерпляче гукнув вiн, — iди-но сюди!
-        Іду, йду! — зашкутильгала з кухнi бабуся.
-        Ось, — сказав товаришевi Борис, — попрощайся з моєю бабусею.
Пiсля цiєї розмови Борис часто нi з того, нi з сього запитував у бабусi:
— Кривдимо ми тебе?
А батькам казав: 
— Наша бабуся краща за всiх, а живе гiрше вiд усiх - нiхто про неї не пiклується!
— Хто це тебе навчив батькiв осуджувати? Гляди менi, малий ще!
І розхвилювавшись, накидалися на бабусю:
— Це, мабуть, ви, матусю дитину пiдбурюєте? Якщо невдоволенi нами, могли й самi сказати.
     Бабуся, м’яко всмiхаючись, хитала головою. — Не я вчу, життя вчить. А вам би, дурненькi, радiти треба. Для вас син зростає! Я своє вiджила на свiтi, а ваша старiсть попереду. Що уб’єте, те не вернете».
     Цi мудрi слова згадуйте частiше.Цiнуючи  думки  старших  у  родинi,  варто  турбуватися  про  єднiсть  вимог всiх  дорослих  у  ставленнi  до  дiтей.  Головним  є  таке  правило:  ні  за  яких 
обставин  не  допускати  в  сiм’ї  рiзних  дiй,  неузгоджених  впливiв.  З  нашої вини  маленька  людина  часто  вирiшує  такi  проблеми,  якi  їй  не  пiд  силу, бiльше  того,  вони  травмують  i  свiдомiсть.  Це  стосується  як  дрiбниць,  так  i вагомих  справ.  Скажімо,  мати  на  прогулянцi  дозволяє  купити  морозиво,  а бабуся категорично проти. Справа доходить до такої суперечки, що, нарештi, куплене  морозиво  не  приносить  хлопчиковi  нiякого  задоволення.  Або батько наполягає, щоб донька щоранку робила зарядку, а мама, коли батько у  вiдрядженнi,  шкодує  дiвчинку  («нехай  поспить»)  i  порушує  заведений порядок.  Якщо  глянути  критично,  то  в  нашому  життi  таких,  на  перший погляд, дрiбниць є чимало. Кiнець кiнцем саме вони найсильнiше впливають на  загальний  тон  буденного  життя,  визначають  спокiй  i  душевний  затишок рідної домiвки.
     Єднiсть вимог, їх  розумна  послiдовнiсть,  звичайно, вимагають вiд  дорослих нервових  зусиль,  умiння  поступитися  власним  бажанням.  Чим  ранiше дитина звикає до усталеного життя, тим легшим воно буде з часом i для вас, i  для  неї.  Спiльнi  турботи  про  долю  дiтей,  звичайно,  головне,  що  об’єднує батькiвськi зусилля на довгiй i тернистiй нивi життя. Тут не може бути мiсця свавіллю, егоїзму, дрiбним розрахункам.
       І, на кінець, пам'ятайте, що виховання дiтей в сім’ї не особиста справа батька й матерi, а справа великої державної ваги, тому що нашi діти – це майбутнє  України.  Вони  будуть  творити  iсторiю.  Нашi  дiти  це  майбутнi  батьки  i матерi, якi теж будуть виховувати своїх дiтей. Але й це ще не все: нашi дiти - це наша старiсть. Правильне виховання – це наша щаслива старiсть, погане виховання  -  це  нашi  сльози,  це  наша  провина  перед iншими людьми,  перед  державою.

Немає коментарів:

Дописати коментар